Історія закладу освіти

     Історія освіти в селі Довгалівка бере свій початок із 2 березня 1902 року, коли членові земської управи Христенкові було виділено на побудову Довгалівського училища аванс у розмірі 837 рублів. У 1903 році заклад,   будівництво якого фінансували  земство й громада,  розпочав свою діяльність. Попечителем  училища була громадська діячка  графиня Єлизавета Василівна Капніст (1844 – р.с. невідомий), у дівоцтві – Магденко, яка  вийшла заміж за великого  землевласника  графа  Іполита Капніста і  деякий час проживала в маєтку чоловіка в Довгалівці, а згодом, переїхавши із сім’єю до Одеси, часто бувала   у мальовничому селі над Пслом, допомагала селянам матеріально. У  1906 році графиня пожертвувала 10 рублів на придбання навчальних посібників для найбідніших учнів.  

     Відомо, що в 1906 році Довгалівський навчальний заклад Багачанської волості відвідували член училищної ради (совета) П.І.Лясковський – Тендетніков та член земської управи Христенко. На той час у селі вже було одне житло (квартира) для вчителя. Школою завідувала викладач Закону Божого, випускниця єпархіального училища Олена Кирилівна Маркова та учитель  Марія Дементівна Кузнецевич, яка освіту здобула в прогімназії.

     Станом на 1 січня 1907 року  тут навчалося 53 хлопчики  (за походженням селян – 3, козаків – 50) та 12 дівчаток, усі православні. Основними предметами вважалися арифметика, письмо, читання, церковний спів.

     У 1903 році в селі заснували  бібліотеку, у фонді якої  спочатку було 300 книг, читали їх переважно учні: із 100 читачів 83 були молодшими сімнадцяти років.

     У період відбудови народного господарства після громадянської війни, одним з найважливіших завдань була ліквідація неписьменності. У 1927 році серед жителів Великобагачанського району віком від 11 до 36 років було 4188 неписьменних. Тому райвиконком на своєму засіданні розглянув питання про роботу лікнепів і поставив завдання про їх збільшення. Відзначалась краща робота Великобагачанського, Якимівського і Довгалівського лікнепів. Лікнеп у селі Довгалівка розміщувався у порожніх хатах. Була азбука, папір, олівці. Лікнеп відвідували переважно жінки.

     Життєві бурі проносилися над нашим краєм, та школа, збудована на початку ХХ століття,  продовжувала працювати, лиш тимчасово зупиняючи навчальний процес у найтрагічніші часи: у голодні 1932 – 1933 роки та в час фашистської окупації.

     Після звільнення села від німецько-фашистських загарбників у вересні 1943 року перед місцевим керівництвом постало питання: як організувати навчання дітей? Вороги, відступаючи,  спалили майже все село, лиш де-не-де лишилися вцілілі хати. Тож шкільні приміщення зробили з осель Оксани Михайлівни Коблик, Марії Андріївни Кропивки, Анастасії Наумівни Яремко. Не було паперу, ручок, підручників, не вистачало вчителів, за парти в класах сідали діти різного віку. Згодом було відбудоване старе приміщення школи. Після закінчення Великої Вітчизняної війни належним чином налагоджується навчальний процес.  У 1950 – 1960 роках  середня наповнюваність класів сягала  20 учнів, при школі була кролеферма, один гектар землі для ділянок, на яких працювали учні разом із учителями.

     Старе приміщення школи вже було непридатним для навчання через зношеність і тісноту, тому районне керівництво ухвалює рішення про будівництво нового навчального закладу. Першого вересня  1968 року юні довгалівчани  переступили поріг світлої, просторої нової школи-восьмирічки. За майже 50 років у самостійне життя вийшло з неї майже півтисячі випускників.

     У різні роки директорами школи були Андрій Дем’янович Опацький,  Андрій Гнатович Тронько, Іван Іванович Шапран, Єфросинія Андріївна Горобець, Василь Олександрович Кузуб, Іван Петрович Кушнір, Варвара Никифорівна Селезень, Василь Лукич Світличний, Віктор Андрійович Мельник, Людмила Олексіївна Підгорна, Тетяна Іванівна Моргун, Леонід Іванович Нагорний, Раїса Григорівна Фелоненко, Геннадій Анатолійович Шаркий.

     Довгалівська школа для багатьох поколінь  стала колискою дитинства, джерелом знань, стартовим майданчиком для успішного самостійного життя. Випускники різних років знайшли себе як особистості в різних професіях, зробили значний внесок у розвиток і розбудову нашої держави, стали майстрами своєї справи. Такі як: Скляров Яків Павлович, Костенко Володимир Семенович, Костенко Михайло Миколайович, Філоненко Анатолій Федорович

     Нині в школі навчається більше тридцяти дітей, оточених увагою й турботою невеликого педагогічного колективу. Майже півстолітня будова школи зустрічає гостей білизною стін, великими вікнами, навесні – білопінним цвітінням  саду, а восени – неповторним ароматом стиглих плодів яблунь, що вишикувалися рівними рядами у шкільному саду.